Часник – стратегічний продукт. Частина друга

Українського часнику на ринку мало ще й тому, що він вимагає певної агротехніки, якої мало хто дотримується. Якщо рослину вчасно не забезпечити вологою, урожаю не буде. А останніми роками в квітні, саме тоді, коли формуються головки озимого часнику, часто трапляються засухи. А господарств, що мають зрошувальні системи дуже мало.

Дрібні виробники рідко користуються препаратами захисту від хвороб та шкідників, а якщо й користуються, то без застосування відповідної техніки, і обробка виходить неякісною. Тому й виростає український часник дрібненьким і з усілякими пошкодженнями.

Але виростити часник, навіть відмінної якості, - замало, потрібно ще й правильно його зберігати і вигідно продати. Щоб виробнику сформувати велику партію товару, якою можуть зацікавитися і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках, а також забезпечити стабільні поставки протягом оговореного в контракті терміну, потрібні холодильники. Тому іще одним негативним чинником є неправильне зберігання. Часнику, аби і навесні виглядати ніби щойно з городу, потрібні мінус(!) 4-5 градусів (завдяки ефірним маслам він не замерзає), вологість 65-70% і вентиляція.

Такі умови можуть забезпечити тільки спеціальні холодильники, а не звичайні овочесховища. Кому із наших співвітчизників вони по кишені? От і виходить, що для наших сільгоспвиробників часник - сезонний товар.

Більшість фермерів намагаються продати урожай іще «на корню», не заморочуючи собі голову зберіганням. Отже, починаючи з грудня, весь український часник проростає чи засихає, а в березні, коли ціни найвищі, вже немає чого продавати.

Усе це призводить до постійної нестабільності на ринку часнику в Україні – короткочасного і різкого надлишку товару на момент збирання врожаю, а потім хронічного дефіциту до врожаю наступного року. Це відразу позначається на цінах, тим більше в зимовий період, коли часник стає дуже популярним профілактичним засобом від застуд.

А як же воно там із часником за кордоном? У сучасному світовому «часниковому» бізнесі склалися дві основні моделі його вирощування: іспанська й китайська.

Іспанська передбачає промислове виробництво за схемою «від поля до споживача» із застосуванням механізованого висіву, обробітку і збирання та післязбиральної доробки, а також зберіганням і транспортуванням. Це вимагає чималих інвестицій, які, звичайно, під силу тільки великим господарствам або їх об’єднанням. В Іспанії часник вирощують практично на камені, де ростуть кактуси і оливки. Чиста гідропоніка — вода і хімія, які переносяться на продукт.

Китайська схема кардинально відрізняється від іспанської. Часник, понад 12 млн. тон, вирощують дрібні господарства, урожай закуповують заготівельники, які й виконують післязбиральну доробку та формують великі партії для внутрішнього споживання й експорту.

Гарненький і біленький китайський часник не має такого насиченого запаху та не є таким пекучим, як наш. Тому і ресторани, і переробні підприємства із задоволенням купували б рідненький «термоядерний» часник. Навіть якщо за нього доведеться платити трохи більше, ніж за китайський. І тут варто згадати про обсяги.

Приміром, вітчизняні споживачі часнику, зокрема консервні заводи, потребують щороку приблизно 150–200 т цього овочу й зовсім не висловлюють захоплення від закуповування його партіями по 100–200 кг. Їм потрібні гарантовані контракти на великі партії часнику. Що вже казати про зовнішні ринки.

Головна перевага українського продукту — екологічність і маркування «Зроблено в Європі». І європейці віддаватимуть перевагу саме нашому продукту, а не китайському. Але жоден не імпортуватиме часник з України тільки тому, що він український.

Наша продукція має завойовувати своє місце на ринку винятково якістю та ціною. А, як відомо, стандарти в Європі високі. Сьогодні ж, коли вітчизняні підприємства переорієнтовуються на європейський ринок, тамтешні стандарти мають стати нормою для вітчизняних сільгоспвиробників. На європейському ринку цінується часник екстра-класу, який передбачає однорідні головки, що визріли, тверді й щільні, здорові, чисті, цілі, без слідів цвілі та підморожування або сонячних опіків, без зайвої вологості на поверхні, непророслі, без пошкоджень сільськогосподарськими шкідниками, із сухими лусками.

Щодо розміру, то вподобання європейців схиляються до великих головок часнику. Залежно від використання часнику вимоги ринку різняться. Так, для споживання його свіжим затребуваними є сорти зі слабкогострим, приємним смаком, ніжною, білою м‘якоттю зубків.

Одна з основних вимог — підвищена лежкість. Консервна промисловість потребує гострих сортів із дещо жорсткою м‘якоттю зубків, білого або злегка кремового забарвлення. Для сушіння та виготовлення пудри чи гранул часник підбирають дуже ретельно. По-перше, потрібно, щоб м‘якоть була однорідною, білою, без рожевого відтінку; по-друге, продукція після сушіння не повинна набувати навіть найслабшого коричневого відтінку. Основна вимога — високий уміст сухої речовини й ефірних олій.

Розв’язавши проблеми, про які йшлося вище, ми зможемо сповна реалізувати потенціал вітчизняного часнику. Але на сьогодні, на жаль, найбільшою та найголовнішою проблемою часнику, вирощеного в Україні, — є його низька якість.

Отож, якщо у вас кілька соток, то проблем із вирощуванням і збутом не виникатиме, навіть бабуся впорається із цим. Якщо ж йдеться про вирощування часнику на площі від 10 га, то це вже промислові масштаби. Тут уже потрібні зрошення та техніка для сівби та міжрядного обробітку, а також комбайн для збирання. А Він коштує дорого. Щоправда, не дорожче за зернозбиральну техніку. Якщо цього немає, збирати доведеться вручну, а ручна праця в нас стає дорожчою.

А з другого боку, якщо правильно виростити 10 га, за один рік можна окупити такий комбайн. По-друге, потрібна холодильна установка для зберігання вирощеного врожаю та посівного матеріалу. По-третє, обов’язковим має бути дотримання всіх технологічних процесів. Часник не вибачає помилок, приміром, у захисті.

Коротко підведемо підсумки:

• Цей овоч придатний для вирощування практично на всій території України.
• Користується попитом майже у всіх верств населення незалежно від пори року.
• Україна може покривати внутрішнє споживання на всі 100% плюс експортувати часник. Для цього потрібні чималі інвестиції в промислові потужності, які, між іншим, при вирощуванні часнику на значних площах і вдалому господарюванні можуть окупитися вже через рік-два
• На сьогодні майже повністю відсутня конкуренція у цьому сегменті, попри китайську продукцію, яка не може похвалитися високою якістю
• На ринку немає трейдерів, котрі могли б диктувати закупівельні ціни. Відповідно ціну на вирощений урожай установлюють самі виробники залежно від якості й обсягів урожаю
• Якби в нас була нормальна високорентабельна переробка, то на часнику можна було б заробляти мільйони.

Його не тільки можна додавати у консервації, ковбаси, але й робити біопрепарати на основі витяжки з часнику, котрі нині дуже популярні в Європі, для боротьби зі шкідниками садів та полів. Цю нішу, поки що, активно займає Китай. Але китайський часник через ситуацію з доларом буде дорожчим, то ж і ми зможемо продавати його за вищою ціною.